Горить свічечка - живе пам'ять

«Джеймсова «Свіча у вікні»

стала потужною символічною         

молитвою.» (з газети «День»)

            Ніхто так тонко не може відчути і зрозуміти чужого горя, як дитина. Ще не заплямована часом, досвідом, клопотами, суспільством крихітна людинка, склавши в молитві долоньки, відкривається перед Господом, наче розгорнута книга, болісно переживає й співчуває тому, в кого лихо, тому, хто перетнув з важкими стражданнями і муками передчасно оту межу життя та смерті.

            Виставка малюнків дітлахів з Полтавщини, присвячена чи не найбільшому горю нашого народу – Голодоморові, що організована у центрі Львова, думаю, не може не зворушити навіть найтвердішу людину. Роботи юних художників пронизані наскрізь любов’ю до рідного, розумінням біди та безмежним жалем. Школярі краю, який чи не найдужче постраждав від лиходіянь комуни на початку тридцятих, наслухавшись розповідей дідусів та бабусь, зносять через малюнок свої прохання до Неба за мільйонні жертви. І роблять це вони в своїх роботах легко, невимушено і головне щиро, без ні найменшого натяку на політику.

            Часто зараз можемо спостерігати негативні настрої щодо такого масштабного щорічного спомину жертв репресій та Голодомору. Мовляв, це ніщо інше як віктимізація, намагання показати світові, наскільки наш народ є стражденним і стражденнішим від інших націй.

            Ґеллнер Ернест у статті «Чи мають нації пупки?» порівнює модернізм і примордіалізм в рамках політики. Автор модернізм описує як рушій в суспільному розвитку, оскільки течія передбачає абсолютне відкидання всього того, що було досі й пропонує працю «з чистого листка». Тобто публіцист тлумачить, що Естонія стрімко розвинулась й еволюціонувала як держава за рахунок того, що минуле залишила в минулому, керуючись принципом, що було – те загуло.

            Можливо, відомий філософ багато в чому й має рацію, проте його модерністська модель державотворення не підходить для наших вітчизняних реалій. Маємо безперервно аналізувати своє минуле, згадувати темні плями історії, гідно вшановувати тих, хто загинув через амбіції агресорів та їхнє бажання правити світом.

            Радянська Росія хотіла знищити нашу українську народність через фізичне винищення населення, помилково вважаючи, що таким чином зробить собі колонію з покірних малоросів, які механічно вироблятимуть все необхідне продовольство для того, щоб Сталін через війну захопив світ. Та не сталось, як гадалось: людину можна вбити, а пам’ять та історію стерти нереально.

            Щоб подібних лих на траплялось в майбутньому, потрібно нам знати й пам’ятати про те, що було в минулому. Раз на рік пом’янути молитвою та співчуттям жертв геноциду  - для нас це не коштує абсолютно нічого, а для цих душ – це рятунок та, можливо, довгоочікуване відчуття спокою десь там на небі.

            Тішить факт, що Святослав Шевчук освятив в Вашингтоні місце під зведення монументу жертвам Голодомору. Радує те, що майже всі конфесії в Україні офіційно моляться за душу Джеймса Мейса – людини, яка повністю присвятила себе справі дослідження Голодомору та донесення правди до світової спільноти. Гарно, що на стадіоні «Авангард» в Луцьку під час матчу «Дніпро» - «Волинь» на трибунах вивішено банер «Голодомор 1932-33рр. Пам’ятаємо». Приємно, що Маргарет Сіріол Коллі протягом цілого свого життя пропагувала твори свого дядька Ґарета Джонса, що був першим журналістом, який звістив, що голод – штучний, тому й був вбитий  радянською владою в Монголії.

            Подібні речі в сукупності становлять потужну молитву, яку Господь побачить, почує, змилосердиться над мільйонами жертв й милуватиме нас від нещасть в майбутньому.

            Прикро, звичайно, що спостерігаємо факти глуму над загальнонаціональною бідою. Різноманітні публічні виступи й заяви-намагання довести, що голод спричинений посухою, неврожаєм, а кількість жертв завищена. Запоріжжя в списку тих регіонів, які в 1932-33рр. втратили більше ніж двадцять п’ять процентів населення, смертність в порівнянні з 1930-31рр. була вищою в 5-6 разів. І місцеві комуністи величають винуватця цих жертв Сталіна і встановлюють йому пам’ятник, наче якомусь героєві.

            Тому маємо якомога більше говорити про своє минуле й досліджувати його, щоб в громадян формувався своєрідний імунітет до подібних дезінформаційних речей.

            Тішить, що влада Херсону знайшла компроміс з організаторами півфіналу КВН, перенісши захід з суботи на неділю. Але не тішить те, що хтось свідомо чи несвідомо запланував подібну розважальну імпрезу всеукраїнського рівня на день скорботи та трауру…

            …Голодомор – це те, що стосується кожного з нас, як українця, як громадянина, як людини. Знаймо, пам’ятаймо, шануймо!

«На спомин душ свіча горить

Безвинно голодом убитих…

О, скільки втратила Вкраїна,

Що довелось їй пережити.»

(З твору дитини)